Сильне громадянське суспільство – запорука демократії, дотримання прав людини та прозорості дій влади. Воно не вигідне владі корупційній, але вигідне кожному з нас і тим чиновникам, які щиро хочуть реформувати країну. Тож чи зацікавлена українська влада у сильному громадянському суспільстві і що для цього робить.

Останні роки як ніколи гостро показали, наскільки ефективним і дієвим може бути громадянське суспільство. Волонтерські громадські об’єднання, які фактично витягли на собі забезпечення військових під час війни на Сході, потужні громадські рухи, які допомогли активістам Революції Гідності перемагати не лише завдяки кількості протестувальників, а й завдяки юридичній обізнаності, вмінню гуртуватись і відстоювати свої права, громадські організації, які включились у післяреволюційну рутинну роботу по реформуванню країни і зробили дуже багато у цій сфері.

Водночас дуже багатьох успіхів громадські організації досягають радше всупереч, або попри дії влади, аніж завдяки спільним скоординованим зусиллям. Перепон багато – від бюрократичних процедур, які відбивають будь-яке бажання діяти, до фінансових та юридичних «закручувань гвинтиків». Серед останніх можна згадати «реверсну» пропозицію щодо чіткого фінансового контролю та звітності діяльності громадських організацій від одного з нардепів. Цікаво, що її озвучення дивним чином збіглося з е-декларуванням, яке стало реальністю, зокрема, і через тиск громадськості.

Однак не зрадою єдиною. Дуже багато громадських організацій плідно співпрацюють із владою, як на регіональному, так і на всеукраїнському рівні. Вони отримують підтримку організаційну і фінансову, таким чином започатковуючи фестивалі та тренінги для людей, які живуть з ВІЛ, впроваджуючи схеми відкритості та прозорості влади, контролюючи роботу державних органів і допомагаючи їм у тих сферах, де держава просто не встигає вирішувати проблеми.

Зі скрипом-рипом…

Але для вищої продуктивності будь-якої діяльності, для узгодження дій і визначення пріоритетів завжди повинна існувати структура, яка всі ці добрі справи та інтенції об’єднає і спрямує у правильному напрямку, закриє найбільші прогалини і допоможе спростити життя громадських організацій. Вона існує і в нашій країні – Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства при Президентові України.

Функціонувати ця структура розпочала у 2012 році. І хоча інформації про її діяльність у відкритому доступі небагато, але перелік досягнень все ж назбирався. Наприклад, Коордрада попереднього скликання добилась внесення змін чи прийняття 19 законів, що юридично унормували або полегшили діяльність громадянського суспільства. У переліку їхніх досягнень і робота по імплементації міжнародних нормативно-правових актів, і постанови КМУ, і безліч іншої документації, яка допомагає громадянському суспільству отримувати від держави сприяння чи, принаймні, мінімум перепон у своїй діяльності.

Однак в той час демократії було не дуже комфортно, а потім почалась чистка країни, тож було не до зібрань коордради і не до стратегічних планів. Треба було діяти швидко, оперативно, не за планом. Так громадські організації і робили. Часто займались не своєю профільною роботою, багато орієнтувались на підтримку в будь-якій формі військових. Однак зараз ситуація на Сході певним чином стабілізована, і першочерговим стало будування нової країни – реформи, системні зміни, прозорість влади, сила громад та активістів. І вже знову сильне громадянське суспільство стало незаперечним пріоритетом.

Коордрада: перезавантаження

У 2016 році Координаційна рада була знову утворена указом Президента № 68/2016 від 26 лютого 2016 року. У листопаді було затверджено її персональний склад. У грудні відбулося перше засідання.

Співголовами Координаційної ради стали віце-прем’єр Геннадій Зубко і заступник голови адміністрації Президента Ростислав Павленко.

«Координаційна рада – це своєрідний майданчик для комунікації влади з громадськістю. Указом Президента № 68/2016 передбачено, що коордрада має складатися не менше як на 50 % відсотків з числа представників організацій громадянського суспільства. Крім того, до складу коордради входять представники Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України та окремих міністерств. Відповідно, за допомогою Коордради є можливість донести інформацію про проблеми громадянського суспільства безпосередньо до тих людей, які мають їх вирішувати», – розповідає Марія Осипчук, адвокасі-менеджер проекту USAID "Громадяни в дії".

Марія пояснює, що коордрада, зокрема, має опікуватися питаннями реєстрації громадських та благодійних організацій, податковим середовищем для ОГС, соціальним замовленням тощо. Таким чином, важливість коордради в унікальній можливості зібрати представників ОГС та органів виконавчої влади, забезпечити пряму комунікацію між цими суб'єктами для якісного вирішення питань, які турбують громадянське суспільство України.

Однак варто пам’ятати, що до діяльності коордради може долучитись абсолютно кожен активіст, байдуже на якому він рівні – має членство в коордраді чи змінює ставлення до громадського суспільства у районному центрі. Адже аналогічні структури мають бути утворені і при місцевих держадміністраціях. Зусилля кожного потрібні, і будуть належним чином оцінені.

«Коордрада буде працювати ефективно за умови включеності кожного громадського активіста. Громадські активісти мають слідкувати за її діяльністю, надавати членам коордради інформацію про проблеми ОГС, брати участь у роботі робочих груп, утворених коордрадою, а також, бути співвиконавцями заходів на виконання Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Виміряти ефективність роботи коордради можна, проаналізувавши середовище для розвитку громадянського суспільства. Наприклад, якщо ви зможете зареєструвати ОГС за одну добу через ЦНАП, а також без проблем отримати статус неприбуткової організації – отже, координаційна рада ефективна», – розповідає про практичні аспекти діяльності новоутвореного об’єднання Марія Осипчук.

Стратегія з «неускладнення» життя громадянського суспільства

Вищезгадана коордрада має цілком конкретні і вимірювані завдання – втілити в життя Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки. А от у Стратегії уже прописано конкретні напрямки і заходи діяльності.

Відповідно до указу, Кабінет Міністрів повинен розроблювати щорічний план заходів з реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, здійснювати моніторинг та оцінку його виконання, а також забезпечити необхідне фінансування на його виконання. До того ж уряд повинен розробити ефективні механізми надання фінансової підтримки громадським ініціативам, спрямованим на реалізацію Нацстратегії розвитку громадянського суспільства.

На початку листопада 2016 року було розроблено цілий перелік заходів до втілення та реалізації відповідно до Стратегії. Його затвердженню передували тематичні зустрічі і обговорення з представниками різних рівнів громадянського суспільства – волонтерами, благодійними організаціями, релігійними структурами, організаціями, які надають соціальні послуги та захищають права і свободи певних категорій людей.

У плані передбачені:

- супровід у Верховній Раді України законопроектів «Про органи самоорганізації населення», «Про місцевий референдум», «Про гарантії свободи мирних зібрань», «Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання»;

- розробка ряду законопроектів, спрямованих на створення сприятливих умов для формування та розвитку інститутів громадянського суспільства, їх участі у формуванні та реалізації державної та регіональної політики (щодо спрощення процедури реєстрації релігійних організацій, передбачення можливості для участі благодійних організацій у конкурсах з визначення програм (проектів, заходів) інститутів громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка з державного чи місцевого бюджету, визначення змісту злочину в разі здійснення шахрайських дій під час провадження благодійної діяльності, визначення механізмів державної підтримки соціальної відповідальності бізнесу тощо);

- проведення просвітницьких заходів з метою роз’яснення вимог законодавства щодо публічного збору благодійних пожертв;

- створення міжрегіональних ресурсно-комунікаційних платформ правової допомоги в окремих обласних центрах України для підвищення рівня громадянської освіти населення;

- утворення бюро правової допомоги у структурах місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у районах та містах обласного значення;

- забезпечення роботи Комісії з питань забезпечення реалізації прав релігійних організацій, утвореної згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2008 р. № 571;

- проведення дослідження кращих практик взаємодії бізнесу та інститутів громадянського суспільства та підготовка пропозицій стосовно внесення до законодавчих актів змін щодо визначення механізмів державної підтримки соціальної відповідальності бізнесу тощо.

Загалом Стратегія прописана дуже детально, мудро і «людською мовою». Помітно, що над нею працювали люди, які знають проблеми функціонування громадянського суспільства і держави, зокрема в аспекті їхньої взаємодії. Напрямки діяльності теж цілком адекватні:

-                     створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій громадянського суспільства (тобто щоб створювати ГО і працювати в рамках ГО було комфортно і бюрократично неускладнено);

-                     забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення (розвиток механізмів демократії – бюджети участі, місцеві ініціативи тощо. Тобто всіх тих форм, які дають змогу кожному громадянину сказати свою думку і бути почутим владою, мати шанси, що його думка буде врахована);

-                     стимулювання участі організацій громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України (долучатись до реформ, мати реальний вплив на ідеї-стратегії при міністерствах і держструктурах);

-                     створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці.

Замість післямови

Відновлення роботи Координаційної ради, як і прийняття якісного і продуманого тексту Національної стратегії, – факти, що вселяють оптимізм. Підкріплює його і достатньо оперативний запуск в дію роботи після утвердження складу коордради. Водночас не надто позитивний досвід існування подібної структури раніше, і прострочені дедлайни по утворенню власне персонального складу коордради (наказ в лютому, склад – в листопаді) – змушують підняти голови скептиків.

Підсумок напрошується лише один: в умовах країни, що реформується, під прискіпливим поглядом на наше громадянське суспільство і демократію світової спільноти, в умовах, коли кожен нарешті усвідомив силу власного впливу – втілення цієї Стратегії в життя є цілком реальною справою. Треба лише кожному забути про «свою хату скраю» і долучитись на повну силу.